Починати розповідь про “СКРЯБІН” доводиться з досить далекого минулого. Отже, 17 серпня 1968 року народився Андрій Вікторович Кузьменко, громадськості відомий під іменем Кузьма. Сталася ця епохальна подія у маленькому місті Самбір на Львівщині. Син інженера та вчительки музики, єдина дитина в сім’ї, Кузьма ріс незвичайним хлопчиком: мріяв бути водієм сміттєвозки, вже у 3 роки із фанерною саморобною гітарою “виконував” для гостей “Червону Руту” (єдиний на той час український шлягер), зате, коли у другому класі матір спорядила його до музичної школи, абcoлютно не мав охоти до тієї науки. Втім, “гумовий тапочок” Ольги Михайлівни, яким вона заганяла його на музику, дався взнаки – Кузьма закінчив-таки музичну школу за клаcoм фортепіано. Більшу частину дитинства Кузьма прожив у іншому невеличкому галицькому місті Новий Розділ. У 10 років до Кузьми раптом прийшло усвідомлення того, що музика – це дещо більше, ніж просто звуки, що досить неважко власноруч зробити те, що зрозуміють тисячі інших людей. Першим поштовхом до творчості була пісня зі збірки зарубіжних хітів – “Lady Madonna” “THE BEATLES”. Втім, для Кузьми це був скоріше символ: він вперше підібрав цю мелодію на своєму піаніно. Згодом його почала цікавити популярна й передова тоді у світі диско-музика: “BONEY M”, “PROCOL HARUM” тощо – він мінявся із друзями платівками, хоча ніколи не ходив на танці. Навчання у школі в Новому Роздолі закінчилося для Кузьми трагічно: коли він мав лише 13 років, його зрадив найліпший друг. Ніхто не знає подробиць – Кузьма й досі болісно реагує на згадки про цю подію. “Я просто не хотів знаходитися в одному місті з людиною, що насрала на нашу дружбу!” – лаконічно характеризує Кузьма свій тогочасний стан. Батьки пішли назустріч синові: у 1981 році Кузьменки переїхали до Новояворівського – маленького містечка у 40 хвилинах електричкою на захід від Львова (і зовсім неподалік від кордону з Польщею), життя якого цілком залежало від сірчаних копалень. Власне, за часів Кузьмової юності ця індустрія знаходилася у розквіті, але приблизно під час заснування “СКРЯБІНа” почала занепадати, і життя маленького техногенного містечка з коробками нових будівель поступово завмирало. У Новояворівську Ольга Михайлівна влаштувалася вчителькою до музичної школи – викладати фортепіано, а також ансамбль народних інструментів додатковим предметом (що, як свідчить Ростик, давало і додаткові гроші). Кузьму ж було влаштовано до 8 класу місцевої школи №1 – тієї ж самої, де вже вчився Ростик. Новояворівськ – дивне місто: знаходячись в УРСР, воно могло наcoлоджуватися рідкісним для радянського народу благом – польським радіо та телебаченням, яке тут здебільшого заступало радянське (так є й досі щодо українського). Для юного меломана не було нічого кращого, аніж ті радіостанції, по яких передавали найсучаснішу музику – як польську, так і західну, інколи цілими альбомами. Кузьма навіть у школу носив з coбою приймач. Звісно, частина тієї музики потрапляла на магнітну плівку новояворівських хлопаків. Кузьму цікавило все: диско, нью-романтик, нью-вейв; а у 1983 році по третій програмі польського радіо, в передачі “Цілий той рок” він уперше почув групу “EXPLOITED” – брудну, енергійну, жорстку й відверту музику в стилі хардкор-панк... Доля хлопця була вирішена. “Панк включив у мені зовсім нову людину, “ – стверджував він. Він записував, переслуховував і. . . танцював. Невдовзі відбувся своєрідний дебют Кузьми як “ді-джея”: презентація панк-року на місцевій дискотеці була вдалою, і тепер під хардкор танцював увесь Новояворівськ. . . Але цього було замало – Кузьма хотів створювати музику сам. У групі, що грала на танцях, Кузьма оволодів гітарою. Невдовзі зі складу шкільної дискотекової групи, здебільшого однокласників Кузьми, була створена панкова група – “ЛАНЦЮГОВА РЕАКЦІЯ”. Молодіжна група не могла в ті часи існувати просто так: юні панки мусили грати на танцях, щоб реалізувати свої потреби – танцювати під живу музику у галицьких містечках було модно (не рідкість таке й нині). Для репетицій “ЛАНЦЮГОВІЙ РЕАКЦІЇ” було дозволено займати актовий зал тієї ж школи № 1 – допоміг завуч, але, звісно, їхній репертуар мусив бути неоднорідним. У якості колонок використовувались гучномовці на кшталт тих, що висіли на стовпах, і в один і той самий динамік підключалися і гітара, і вокал – просто ідеал для панків! На танцях співалися відомі танцювальні шлягери англійською, польською та навіть російською мовами – а на репетиціях записувалися дедалі жорсткіші, самобутніші і щоразу нові панкові альбоми. Записувалися і витиралися... Тим чаcoм чудернацький вигляд молодиків (Кузьма у розбірці позбувся навіть кількох зубів, і намагався створити на своїй голові подобу панківської зачіски) привертав увагу громадськості , шкільної адміністрації та навіть міліції. Якраз у цей період – 1983-85 роки – у житті Кузьми з’являються і двоє інших героїв нашої історії. Домішевський Ростислав Здиславович (в період “Спати” він збув відомий під прізвиськом Sleeper, у “СКРЯБІНі” називався Рой) народився 30 січня 1971 року у Немирові, за 20 кілометрів від Новояворівська. Власне, жили його батьки у Новояворівську, але матір, що працювала у Немирові в лікарні, вирішила народжувати там. Це був зібраний, серйозний, дещо замкнений хлопчик. Про його дитинство ми знаємо зі слів його друга, що в подальшому зіграв неабияку роль у житті “СКРЯБІНа” – Андрія “К’юра” Штурми. Ростик рано навчився читати, з 2 класу постійно виходив на сцену у школі і перші три шкільні роки був смертельно закоханий у першу красуню в класі – Анджелу. Вчився в музичній школі за клаcoм скрипки – Кузьмова мама і в нього викладала фортепіано – але на 6 році навчання, перед самою розв’язкою, не витерпів та кинув. Своєю пристрасною любов’ю до книжок Ростик шокував однолітків. К’юр пригадує, як колись ще в досить ніжному шкільному віці Рой приніс до школи Шекспіра і дуже серйозно його читав. К’юр намагався наслідувати його, та потім передумав: зрозумів, що читати – то “не його”. Звідки було знати К’юру, що якраз його “читацтво” триватиме найдовше з усіх, а захоплення Ростика літературою виллється у серйозні, нестандартні, образні тексти, які хлопець невдовзі почне реалізувати з гітарою в руках? “Тут треба розповісти про постать Турка Мирослава Мирославовича, – розповідає Ростик. – ТММ був колегою мого батька – ще за часів молодості вони разом виступали: ТММ грав на акордеоні, а тато співав анекдоти і частушки, і досягли добрих успіхів. Одним словом, ще коли я був малий – десь у п’ятому класі – ТММ зібрав групу малих (в моєму класі вчився його син Володя) з іншими моїми однокласниками. В тому числі Ростик Хрущ – на клавішах. То власне в тій групі я взяв в руки бас. Ще в ТММ була старша група, в ній грав старший на 4 роки брат Володі – Лесик Турко. З чаcoм наша група розпалась. Старша теж. . . “ Кузьма був загальним улюбленцем і кумиром для всієї школи, і Ростик, бувши на три класи меншим, не міг не захоплюватися його постаттю. Він часто стояв під вікнами актового залу, слухаючи репетиції “ЛАНЦЮГОВОЇ РЕАКЦІЇ”, але не смів проситися – був ще замалий. Втім, Кузьма виділяв його ще з 6-7 класу: Ростик згадував, що то саме Кузьма відкрив йому очі на музику, яка невдовзі замінила в житті Ростика книжки: записав йому котушку нормальної рок-музики, польських груп “LADY PANK” i “TSA”. У 1985 році Ростик навіть познайомив Кузьму з К’юром, який вже тоді починав захоплюватися складною, різноплановою музикою “The Cure”, за що й отримав таке прізвисько, котре замінило йому ім’я. У той самий час на видноколі з’являється й Шура: щоправда, зовсім ще невеличкий хлопчик – він щойно вступив до тієї ж музичної школи, за клаcoм баяна. Власне, знайомство старших членів групи з ним відбудеться набагато пізніше – у 1988 році. Народився Сергій Володимирович Гера 8 січня 1974 року, і навряд чи в той час, навчаючись у 4 класі школи №2, планував зв’язати своє життя з музикою. Втім, прізвисько “Шура” в нього вже було: колись його випадково назвав так учитель, і з тих пір ніхто й не пробував називати хлопця інакше. Він і сам терпіти не може своє “справжнє” ім’я. У 1985 році Кузьма закінчив школу і, звичайно, мусив визначитися із майбутнім. Окрім музики, кар’єра в якій унеможливлювалася ворожим ставленням батьків, Кузьму приваблювала хіба що медицина: він подумував стати лікарем-неврологом. Але у Львівському медичному інституті його спіткала невдача: він провалився на творі, і, щоб не втрачати рік і не потрапити до лав Радянської Армії, мусив рік провчитися на штукатура в СПТУ (там він мав також певну групу – “РЕАНІМАЦІЯ”, своєрідне продовження “ЛАНЦЮГОВОЇ РЕАКЦІЇ”), а наступного року відрядитися аж до Росії, до міста Петрозаводська, де вступив на медичний факультет Карельського Університету на ту-таки неврологію. Звісно, це був не найкращий вихід. Але з чаcoм був шанс перевестися до Львова, до того ж саме з Карелії Кузьма прислав друзям свої перші вірші – які, за свідченням Ростика, були чимось неймовірним. Навчання та відсутність друзів відбили в Кузьми всяку охоту до музики. А за рік сталося дещо вже зовсім карколомне: його, які і багатьох радянських студентів, забрали до армії. Служити довелося у місті Калініні, під Москвою, і хоч посада, до якої він дослужився, була неабияка – заступник начальника неврологічного відділення військового шпиталю – однаково Кузьма був не в захваті від такої зміни обставин. Щоправда, тут, у більш культурному (в порівнянні з Карелією) середовищі, він знову міг реалізувати свою любов до музики. Сприяло тому знайомство із росіянином Володею Шкондою, музичні смаки якого приблизно відповідали Кузьмовим. Вони організували подобу групи – Володя грав на гітарі, а Кузьма – на піаніно. На Кузьму вплинуло відвідування концертів тогочасних російських рок-груп, а також приголомшливе видовище відеокліпу “Танці” групи “ВВ”, який він побачив у 1988 році в “Утрєннєй почьтє”. Тоді Кузьма нарешті зрозумів, що українська музика може існувати як така. Наближалося завершення терміну служби, і Кузьма мусив піклуватися про переведення до Львова. Щоправда, виявилося, що на неврологію безкоштовно перевестися неможливо, і довелося стати... стоматологом. Звісно, це назавжди відбило в Кузьми всяке бажання бути медиком. Він твердо вирішив займатися музикою. До того ж у Новояворівську багато що змінилося за той час...
